Скільки сенсу у пошуках сенсу

Що робити, коли все рушиться, коли модель життя, в якій ми функціонували досі, стає непридатною?

Не так давно французький філософ Мішель Серрез писав, що коли 30 років тому він хотів зацікавити студентів – розповідав їм про політику, а коли хотів розсмішити – про релігію. Сьогодні ж при спробі їх розсмішити – говорить їм про політику, а щоб зацікавити – про релігію. У сучасному світі знову актуальним стає питання духовності, тобто питання про сенс. Люди шукають когось, хто дасть відповідь на запитання про те, що в житті має сенс, і оберігатиме їх перед нонсенсом, який вдирається до їхнього життя.

У теперішньому світі нонсенс «вливається» дверима й вікнами. Страх перед ним створює ринок для різного роду духовних гуру, наглих продавців сенсу, які широко розхвалюють свій товар як ліки сучасності. Ціною продукту, крім банального фінансового гонорару, є безумовна наша довіра і любов.

 

Зцілення крізь сенс

До кого йти з питаннями про сенс? Багато років тому відомий австрійський психолог  Віктор Франкль писав, що воля сенсу є найпотужнішою мотиваційною силою  діяти, а також про те, що втрата почуття сенсу в житті є однією із найважливіших причин психологічних розладів. Франкль використав поняття ноогенного нерва, тобто такого, який викликаний духовною або моральною проблемою. Проявами такого виду нервового розладу є гнітюче відчуття екзистенціальної пустоти і фрустрація. Відповіддю Франкля на цю проблему стала логотерапія, тобто терапія, яка полягає у виздоровленні через  сенс. І не шляхом пошуку готової відповіді на запитання про сенс, а при допомозі самостійно собі з ним радити.

Логотерапія виникла в результаті особистого глибокого досвіду її творця. Франкль, австрійський лікар з Відня, учень Фредра й Адлера, в 1942-1945 був в’язнем гітлерівських концтаборів.  Власні історії він описав у багатьох книгах, найбільш знаною з яких є «Людина у пошуках сенсу». На залізничній рампі в Аушвітці питання про сенс боліло більш ніж у будь-яких інших обставинах.

Віктор Еміль Франкль (нім. Viktor Emil Frankl, 1905 – 1997) – австрійський психіатр та психолог.
Всесвітньовідомий психіатр, психотерапевт, філософ, творець так званої Третьої Віденської Школи психотерапії. В основній праці Віктора Франкля «Людина у пошуках сенсу», що була вперше опублікована у 1946 році, викладений його екстремальний досвід виживання в концентраційному нацистському таборі. Цей досвід став філософсько-емпіричною основою для створення нового методу екзистенціальної психотерапії – логотерапії.

Згідно з логотерапією, рушійною силою людської поведінки є прагнення знайти та реалізувати існуючий у зовнішньому світі сенс життя. Однією з ключових людських властивостей є воля до сенсу. Пригноблення цієї потреби, яку Франкль називав екзистенціальною фрустрацією, є частою причиною психічних та невротичних розладів особистості – ноогенних розладів. Логотерапія покликана допомагати людині зробити життя – своє минуле, сьогодення, майбутнє —осмисленішим, тим самим позбавити його від неврозу, який часто породжується відчуттям нісенітниці.

 

Перший досвід в’язня, про який розповів Франкль, – це цілковите оголення. Втрата усіх особистих речей і одягу, нагота, брутальне гоління всього волосся на тілі. «Єдиною річчю, яку нам не відібрали, – пише – була, дослівно, наша гола екзистенція». Оголення також означало перекреслення всього дотеперішнього життя. Франкль пробував не допустити до знищення рукопису книжки, яку писав перед ув’язненням, який наївно взяв зі собою. Коли під час гоління спробував передати її на хвильку іншому в’язню, той глянув на папери і коротко сказав: «Гівно!»

 

Джерело відповідальності

Що робити, коли все валиться на голову, коли модель життя, в якій ми функціонували до сих пір, стає непридатною? «Ми розуміли, що втрачати нічого, – пише Франкль, – крім власного життя, так абсурдно обдертого об різні моменти. Коли з душу потекла вода, ми з усіх сил пробували знаходити в собі хоч трішки радості, жартуючи над собою та над іншими. Якби там не було, з сит над нашими головами текла справжня вода».

Дистанція (відстань) – це вираження незгоди із нонсенсом (несенсовністю). Ідеологія концтаборів, ідеологія тоталітарних режимів і уражених тоталітаризмом організацій спроваджує людину до рівня номера, предмета, чогось. Сутністю опору є протистояння цій ідеології, власна інтерпретація подій, розповідей/історій, вибору.

Кожен з нас може зробити вибір, хоч не кожен прийме цей виклик. Ось одна із найважливіших і найбільш дивовижних тез Франкля: «Психічний стан в’язня був результатом свідомо прийнятого ним рішення».  У протистоянні із реальністю концтабору кожен сам вирішує, що робити. І від цього рішення залежить, що з ним станеться.

«Людині, – пише Франкль, – можна забрати все, за винятком одного – останньої з людських свобод: свободи вибору власних вчинків у конкретних умовах, свободи вибору власного шляху».  Кожного, переконує нас Франкль, за будь-яких обставин вистачає на те, щоб помірятися силами із безсенсовністю. Кожен (це істотний висновок) є якось відповідальний за те, чи прийме цей виклик, чи ні. Кожен із нас відповідальний за те, яке значення надасть власному життю. Завданням логотерапії є дістатися до джерел цієї відповідальності.

У концтаборі, на думку Франкля, піддавались та гинули ті в’язні, які «переставали серйозно ставитись до життя і з погордою до нього відносились, так, ніби воно було чимось зовсім без значення». Люди, які мали глибоке відчуття вартості власного життя, могли продемонструвати це навіть тоді, коли не могли вже його врятувати. У книзі «Людина у пошуках сенсу» Франкль розповідає про перегляд відеорепортажу австрійського телебачення (інтерв’ю з Марком Едельманом, одним із організаторів повстання у варшавському гетто). У певний момент, ведучий, журналіст, на розповідь про боротьбу євреїв зреагував викликом: «Що за героїзм!». «Прошу послухати, – відповів йому Едельман, – немає жодного виклику схопитись за зброю і почати стріляти. Однак коли есесівці ведуть людину до газової камери або на місце групової екзекуції, а вона не в стані нічого зробити, окрім того, щоби прийняти вибір своєї долі з гідністю, оце є, прошу пана, справжній героїзм».

 

Боротьба зі звичками

Нонсенс «вдирається» до нашого життя, коли воно видається нам нічого не вартим. Від чого залежить почуття вартості життя? Від того, вчить Франкль, чи це є «нашим» життям. Ми не можемо чітко бачити, чи життя, яким живемо, є «нашим власним». Втягнуті у різноманітні контексти, піддаємось різним впливам та поняттям того, якого значення надати власному життю, якими людьми маємо бути. Але, на думку Франкля, ніхто не навчив нас, як бути самим собою і ми повинні собі з тим дати раду самостійно.  Багато хто собі з тим не радить і не живе власним життям. Живе життям, нав’язаним або запропонованим оточенням, його звичками, традиціями, амбіціями і т.д. Це – нонсенс.

Як віднайти «своє» життя? Життя є занадто багатим та різноманітним, щоб його сенс містився в одній формулі, у даній раз і назавжди відповіді. «Життя, – пише Франкль, – постійно ставить кожному з нас запитання». Потрібно бути постійно готовим, щоб їх чути. У грі в «питання-відповіді» ціною за «ловіння гав»  є відчуття браку сенсу, пустота, загубленість, фрустрація. Треба бути чуйним. Пошук сенсу завжди пов’язаний з натиском і рухом. Здоровим станом не є рівновага, а внутрішня боротьба з затьмарюючими живу думку звичками.

Немає сенсу, даного раз і назавжди. Це не буде доброю відповіддю для тих, хто хотів би втекти перед нонсенсом під крила якоїсь чудової, такої що «визволить» нас від сумнівів, системи. Лекція Франкля є іншою: оголення, відірваність від зразків, неадекватних до цього моменту, в якому власне ми знаходимось в даний момент, дистанція щодо накинутих нам розповідей, турбота про вартість власної екзистенції. Уважність, відважна конфронтація з новими питаннями/завданнями, які нам приносить життя.

Скільки сенсу у пошуку сенсу, якщо ми не можемо його віднайти раз і назавжди? Стільки, скільки ж є у пошуку сенсу внутрішньої свободи, скільки питань задається на заздалегідь відомі відповіді. Лише ті запитання охороняють нас перед наступом нонсенсу.