Лідія ЛУКОВИЧ: “Відвідувачі “Фраєрки” – львів’яни, це висока оцінка нашої роботи”

Коли власна справа – те, що любиш, як поєднати бізнесові, родинні та соціальні обов’язки, про ментальність львів’ян та плани на майбутнє, у розмові з берегинею родинних традицій, власницею чудових ресторанів-кондитерських «Фраєрка» Лідією ЛУКОВИЧ.

 

«Ти є фраєр, а я твоя фраєрка…» – із пісні слів не викинеш. Пані Лідіє, ідея назви навіяна піснею?

Я знаю ще й іншу пісню:

Ой добре си добре маю,
Бо на горі хижу маю, гей-я-гой,
Хижу маю на горбочку,
Гей-я-гоя, хижу маю на горбочку,
Серед… Львова «Фраєрочку» гей-я-гой…

Але назва закладу – не з пісні. Слово «фраєрка» – чеське та означає «вишукана жінка». Саме з такими думками ми створювали наш заклад. Що люблять вишукані панянки? Затишок, комфорт, смачну каву та солодощі. Все це ми зробили невід’ємною частиною «Фраєрки», адже, коли починали наш шлях у 2009 році, це був формат кав’ярні-кондитерської і лише через шість років ми – оновлені – відчинилися, уже як ресторан-кондитерська.

 

Концептуально – ставка на традиції?

Традиції – це завжди хвилююче, дуже душевно і по-домашньому тепло. Цей трепет відчувається і в сервіруванні святкового столу, і у стравах, і одязі… Це все я намагаюся відтворити у «Фраєрці»: через настрій, інтер’єр та смачні страви.

На створення настрою мене надихає родина. Мої бабці та дідусі завжди дотримувалися традицій та надавали їм великого значення, тому і у «Фраєрках» їм завжди відведено почесне місце. Від моєї прабабці Августини, через бабцю Ярославу та маму Квітославу, збереглися дуже цікаві рецепти, адже жінки нашого роду були освідченими, мали вищі освіти. Вони володіли іноземними мовами та музичними інструментами, а ще – були чудовими господинями, вміли робити все. Моя бабця Ярослава навчалася мистецтву малювання у славетної української художниці Олени Кульчицької, музей якої знаходиться у Львові на вулиці Листопадового чину. Попри війну та репресії, які пережила наша родина, у мене збереглося декілька бабусиних робіт. Мій батько завжди любив колекціонувати, і, наприклад, наші ложечки – це одна з його колекцій. Я дякую своїй родині за те, що навчили шанувати та зберігати традиції роду і пишаюся, що можу передати їх своїм дітям.

Родинна колекція ложечок

Якщо попросити розповісти Вас про справу, якою замаєтесь, то «Фраєрка» – це…?

О! «Фраєрка» – це ресторан для львів’ян. Ми створили заклад для гарного та смачного проведення часу, де можна зустрітися чи на ділову
зустріч, чи на сімейний обід – вечерю, чи на святкування різноманітних подій, а найголовніше – просто зайти на каву та завжди знайти собі співрозмовника… Наші гості – це вже наші друзі, які знаються між собою та можуть затриматися у нас з обіду до закриття зайшовши «на хвильку» покавувати. У нас «своя атмосфера», де можна відпочити не лише фізично, а й морально…

 

Ресторан-кондитерська – це безліч складових. Почнемо з основного – з кухні. У чому секрет?

Це – робота команди, яка щоденно працює над вдосконаленням своїх навиків, досвіду та знань. Усі ми працюємо на результат: кухарі створюють вишукані, смачні, поживні страви; кондитери творять чудові солодощі, святкові торти, вишукані десерти; наші бармени – Олександра та Олександр, які з нами від відкриття ресторану, – це власне ті люди, до яких приходять гості, щоб просто поспілкуватися та розповісти, як у них пройшов день. Прагнемо, щоб у нас була саме невимушена та комфортна атмосфера.

 

Самі готуєте?

Зазвичай – ні, хоча вмію та люблю. Є певні страви, котрі не довіряю нікому і роблю їх сама, особливо на свята. Наприклад, на Різдво у нас вариться особливий борщ на буряковій заквасці з вушками, паштет та штруцля. На Паску – сирник із родзинками та зелений борщик із яйцем. На Зелені свята – повинні бути картопляні пироги із зрізованцем – це мій обов’язок, який зі мною ще з дитинства. Ми з Любцею, сестрою, так навчені, що маємо це все приготувати власноручно. Це також частина традиції. Ще були пампушки, паска та святкові тістечка – але все це вже успішно робиться у «Фраєрці» за нашим рецептом і користується попитом у наших гостей. А от печу вдома часто… Назар, мій чоловік, часто дивується: чому, маючи кондитерську, я це роблю сама… а роблю я це для того, щоб вдома відчувався затишок, запах свіжої випічки та любові. У мене троє дітей – старша донька і двоє синів, мені є для кого робити приємні речі. Ми любимо всі разом пити вечірній чай із власною випічкою за сімейним столом та обговорювати події дня. Дуже тішуся, що цю традицію у мене перейняла моя донька, Квітослава, яка також випікає та, у деяких речах, мене вже перевершила.

 

Поговорімо про ідеальну, на ваш погляд , каву…

Хтось не може розпочати свій день без горнятка чорної ароматної кави вранці, хтось віддає перевагу філіжанці еспресо під час обідньої перерви, а дехто – любить смачне, з орнаментом капучіно чи лате. У будь-якому випадку, як співається у пісні: kava musi być.

І для кожного вона по-своєму ідеальна. У нас каву роблять професійні баристи: вони добре знають, що надто мілке подрібнення зерен буде причиною дуже гіркої кави, а надто грубий помол – водянистого напою. Насправді – є два процеси, під час яких кава виходить з гранул. Перший з них є швидким, і в ньому кава екстрагується з поверхні гранул. Також є повільніший процес, коли кава виходить з внутрішньої частини гранул. Ми використовуємо якісну каву, професійні та кавові машини та кавові подрібнювачі.

 

І на вигляд, і на смак!!!

Що буде найкращою формою подяки «Фраєрці»?

Найкраще, що може бути для «Фраєрки», – задоволені відвідувачі, які, скуштувавши вперше нашу кухню чи випічку, повернулися до нас, зі своїми родичами та друзями, а також їх рекомендації та відгуки.

Як я вже згадувала вище «Фраєрка», – це ресторан для львів’ян, особливо якщо говорити про «Фраєрку» на Глибокій, 16. Вони цінують не лише смачні страви, а й затишне місце розташування, паркування для авто, великий літній майданчик з гарними квітучими вазонами, де ввечері, з насолодою, у спокої можна повечеряти та випити келих вина, насолоджуючись старим містом на тихій вулиці, де немає галасу та шуму. Це супермісце для спокійного проведення часу, де тиха музика дає можливість поспілкуватися, усамітнитися та насолодитися затишком старого Львова. Якщо хочете – своєрідне місце сили.

У «Фраєрці» на Валовій, 21 у нас також спостерігається тенденція збільшення постійних відвідувачів – львів’ян, а це – висока оцінка того, що робимо.

 

Якщо говорити про місцевих підприємців, не лише у Вашій галузі, як би Ви охарактеризували місце- ву бізнес-спільноту?

Так як я віднедавна є членом Клубу Успішних Жінок, котрий займається благочинністю та розвитком міста, що збирає кошти на лікування дітей, на відновлення лікарні та допомогу потребуючим – все це можливе за допомогою нашої бізнес-спільноти, яка дбає не лише про свій добробут, а й допомагає нужденним.
Наші люди – чудові! Такого волонтерського розвитку наше суспільство набуло не так вже й давно. Якщо говорити про кав’ярні та ресторани – це люди, які люблять якість та сервіс. Люди, котрі багато подорожують, можуть порівняти наші заклади з іноземними, і часто, повертаючись до України, можуть з упевненістю сказати, що ми абсолютно достойні, а часом і кращі.

 

Що готові запропонувати саме їм?

Оскільки підприємці – люди зайняті і не звикли витрачати час на приготування їжі, ми з радістю та любов’ю до приготування страв зробимо це за них. Також організуємо різноманітні фуршети та кенді-бари на весіллях, презентаціях, івентах та корпоративах. І головне – зробимо це якісно.

Пам’ятні світлини!

Якою пані Лідія є у позаробочий час?

Дружиною, мамою, сестрою, донькою та товаришкою. Сподіваюся – доброю, але про це вже потрібно запитувати чоловіка, дітей та друзів.

 

Сьогодні – на старті дві «Фраєрки». До котрої відчуваєте більший сентимент?

Люблю їх однаково, бо вклала душу в обидві, хоча більше часу проводжу на Глибокій, там знаходиться офіс.

 

Ваше побажання українцям та підприємцям Львівщини.

Бажаю усім нам нових успіхів у вирішенні спільного головного завдання – побудови заможної демократичної процвітаючої України.

Хай наші серця наповнюються гордістю за державу, прагненням до єдності та порозуміння, а плідна праця буде запорукою щасливого майбутнього.

 

Дякую,
Юрій Булик