ГЛОБАЛЬНЕ ОТУМАНЕННЯ

Нові технології мали слугувати розвитку людства, тим часом вони роблять нас залежними, змушують їм опиратися і штовхають у обійми тролів. Як це виправити? Троє гуру ІТ-сфери мають відповіді.

Наше життя «опутане» повідомленнями, е-мейлами, соціальними мережами. Втрачаємо здатність бути справді присутніми. Справді слухати. Врешті-решт – справді мислити.
Такий діагноз у своїй новій книзі ставить нам усім Роб Волкер, журналіст та викладач, який у сервісі Lifehacker вже кілька років поспіль радить, як віднайти себе у світі всюдисущих технологій. Під назвою The Art of Noticing, тобто «Мистецтво уваги» або, якщо дослівно, – «Мистецтво зауважувати», не криється обіцянка відірвати нас від сучасних смартфонів.

Бо це, звісно ж, неможливо і непрактично – малий смартфон заміняє нам з десяток інших пристроїв, і все більше є, дослівно, світом у долоні. Автор обіцяє подати лишень 131 спосіб того, як у цьому багатстві цифрових засобів та вражень не забути про ті аналогові.

Пропонує хоч би вправи, які «дозволять зауважувати речі, які всі інші проґавили». Під час виконання нудної роботи автор сам має звичку звертати увагу на те, що, теоретично, це вартує робити. Очікуючи візиту до лікаря (замість того, щоб втупитись у телефон) можна уважно роздивитись взуття, яке мають на собі інші пацієнти. У черзі до каси – роздивитись, де висять відеокамери.

«Мої знайомі щодня проводжають сина до школи. Після цього грають у гру, суть якої – помітити довкола себе щось бридке» – пише Волкер.

І власне такий свіжий, можливо дитячий погляд потрібен, бо він дає змогу зосередитись на чомусь тут і зараз. Зауважити те, що власне робимо, а не думати про те, що нас власне оминає. «При більш глибокому аналізі, це дає нам шанс, щоб вслухатись у свою власну цікавість. Побачити, що нас захоплює» – обіцяє Волкер.

Автор пропонує і більш амбітні вправи. Замість того, щоб робити знимки, намалюйте цю картину або озвучте. Подивіться на оточення оком історика, актора, винахідника, вандала. Побудьте самі у натовпі. Поблукайте. Поміркуйте, які звуки найкраще характеризують околицю, в якій ви мешкаєте. Коли буваєте у чужому домі, знайдіть найдивнішу річ і обов’язково розпитайте про неї. Бо «коли все довкола вимагає нашої уваги, маємо навчитись зосереджувати увагу на тому, що нас насправді цікавить». Чергова сварка у Facebook дійсно варта нашої уваги? Можливо варта, можливо ні, але маємо знати відповідь – говорить Волкер. І додає, що навіть компанії типу Google чи Goldman Sachs запровадили для своїх працівників програми, які мають їм допомогти відновити здатність зосереджуватися.

Бо розпорошеність руйнує їх креативність та ефективність. «Своїм студентам, особливо тим, хто хоче займатись дизайном, постійно повторюю, що для них найважливішими речами є саме ті, які помічають вони і лише вони. Зрештою, саме так впродовж тисячоліть виникають інновації» – додає.

 

ТЕХНОЛОГІЯ ШТОВХАЄ НАС НАЗАД

Зі скиданням відповідальності на користувачів не погоджується і Трістан Харріс, відомий у минулому відповідальний за «етику» у Google.

Насправді кілька років тому це він намовляв виробників смартфонів, щоб переставили екрани своїх телефонів на шкалу сірості. Це мало лише тимчасово роззброїти частину пасток, які розставляють на нашу увагу програмісти компаній-гігантів. Символом цього є червоні крапки, які нагадують про нове повідомлення, коментар знайомим. Інтернет-концерни – говорив Харріс – «продукують» у нас залежність, схожу на азарт: що отримаю цього разу, якою буде нагорода за лайк чи за клікання на посилання?

Цю спокусу стимулює кортизол, гормон, що виділяється під час загрози, стресу. А цим сьогодні для нас є не що інше, як ситуація, коли ми на хвилину відкладемо телефон, або коли дивимось у нього, але нічого нового на екрані не висвітлилось.

У такій ситуації машинально починаємо листати соціальні мережі, сайти новин чи пошту: аби лишень розсіяти страх. Свідомі цього програмісти соцмережі Instagram «притримують» частину повідомлень, щоб ми після під’єднання до мережі завжди були чимось «нагороджені».

Своє понуре спостереження Харріс підсумував твердженням: «У діях людськості ніколи раніше така невелика група людей з такої малої кількості компаній не формувала так сильно того, що і яким чином мільярди людей думають і відчувають щодня, які приймають рішення, дивлячись у ці свої екрани».

Це він відкрив популярне сьогодні гасло «Time Well Spent», тобто постулат доброго проведення часу. Проте, на його думку, не ми за це несемо відповідальність. Ми «здані на ласку» тих кількох ІТ-гігантів, які вирішують, яку інформацію ми отримуємо і значною мірою формують те, як відповідаємо чи реагуємо. Приклад: набір реакцій, які три роки тому додав Fscebook до функції «like» – серце, сміх, смуток чи гнів.

Тому особисті вправи, зокрема ті, які запропоновано у книзі «Мистецтво зауважувати», у більш далекій перспективі не мають значення.

Маємо швидше апелювати до володарів Кремнієвої Долини про зміну підходу.

Тільки чи будуть слухати? Такий шанс є, оскільки гасло «Time Well Spent» підхопили і Facebook, i Apple, i Google. «Новою ціллю нашої компанії є забезпечити людям добре проведення часу» – декларував Марк Цукерберг на початку року.

Телефони iPhone і ті, з системою Android, також збагатилися інструментами, які мають нам допомогти «добре проводити час». Показують, скільки часу ми дивимось на екран і які додатки та аплікації так привертають нашу увагу. Дають змогу також впровадити «денний ліміт часу для вибраних категорій додатків». Важко сказати, скільки з 3,3 млрд людей зі смартфонами скористались цими функціями. Але розголос зробив Харріса однією з найбільш впливових постатей у Кремнієвій Долині. До створеної ним організації Center for Humane Technology приєдналось декілька сотень колишніх працівників з Google, Facebook чи Twitter. А у травні цього року у Сан-Франциско він розповідав про свою нову концепцію впливу нових технологій на наше життя.

Говорив, що його обмежує слово downgrading – на відміну від популярного у галузі терміна upgrading. Тобто «деградація» або точніше «дегенерація». Бо технологія мала допомогти людству розвиватись, а натомість штовхає нас у розвитку назад.

 

ОХОРОНА КЛІМАТУ

Яким чином? Інтернет-концерни свідомо паразитують на тому, як легко можна розпорошувати нашу увагу і вподобання, і що Інтернет настільки сильно сприяє поляризації.
У змаганні за нашу увагу і лайки їх «партнерами» є hate (ненависть) і мережеві «сварливі баби – псевдолідери думки», особливо ті, що зачіпають базові світоглядні чи політичні цінності. Бо негативні емоції нас найбільше притягують до екрану. «На Twitter кожне слово, яке сигналізує обурення, на 17% збільшує шанс того, що ваш допис буде подано далі» – говорить Харріс. Невипадково твіти багатьох політиків (не лише Дональда Трампа, але й українських) закінчуються знаками оклику і вигуками типу «Скандал!», «Немає сорому!», «Ганьба!!!».

Чудово собі радять у мережі і фейкові новини, теорії змов і Інтернет-тролі. Своєю чергою, у тих більш позитивних мережах – а такою сьогодні вважають Instagram – царює марнославство. Кожен хоче бути зіркою, мати хоча б невелике коло фанатів. Харріс аналізує американські дослідження, згідно яких 55% пластичних хірургів хоч раз зустрічали особу, яка хотіла змінити свій вигляд «на кшталт фільтрів Snapchat», що покращують наші лиця. «Усі ці додатки та аплікації окремо може й виглядають нешкідливо, але разом мають величезний вплив на самопочуття і психічне здоров’я наших дітей, на наш політичний вибір» – зауважує Харріс. На його думку, людство опинилося в історичному моменті: збудувало технологію, яка почала контролювати свого творця, яка використовує наші слабкості і примножує їх наслідки.

Організація, створена Харрісом називається «змаганням до самого дна», де кожен з концернів шукає все більш дієвих гачків на користувачів.

І він апелює про зміну вектора цих перегонів. Хай технологія сприяє, а не ускладнює нам зосередження на важливих речах. Нехай спрощує, а не ускладнює консенсус, подаючи те, що нас єднає, а не роз’єднує. Хай підтримує, а не нищить демократію.

Хай сприяє мудрому, здоровому підростанню – адже рекомендації YouTube і рейтинги ігор могли б виглядати дещо по-іншому.

Технологічний шум для нашого соціуму сьогодні є тим самим, чим кліматична криза для планети. Одне і друге веде нас до катастрофи. Але по-іншому, ніж у випадку з кліматом може бути зі сферою ІТ. Достатньо щоб якісь 1000 осіб, дослівно 5 компаній, змінило свою поведінку.

Ефекти цих змін відразу відчують мільйони, мільярди людей.

Ким є ці згадані 1000 осіб? Мова йде про проектантів і програмістів головних технологічних концернів. Часто несвідомі наслідків своєї роботи.«Хтось, хто працює над поштою Gmail, комунікатором WhatsApp чи алгоритмами Facebook може не усвідомлювати, що його рішення можуть впливати на переслідування у М’янмі, на вибори у США або на напади на популістів у Європі. Я ж лише написав декілька рядків коду!» – говорить Харріс. Особи, які задіяні до проектування і програмування популярних Інтернет-послуг повинні пам’ятати не лише про кліки (лінки), а й про тих, хто цими послугами користується». Його виступ звісно підняв масу критики та насмішок. Технологічні гачки сьогодні більше нагадують хімічні субстанції, яких додавали, наприклад, до сигарет, щоб пришвидшити залежність. З програмістів часто роблять маріонеток, які зовсім не усвідомлюють, що стоїть за цими написаними декількома рядками коду.

 

СУМЛІННЯ ПРОГРАМІСТА

На останню згадану проблему звертає увагу Джек Поулсон, інший експрацівник Google, який залишив компанію після оприлюднення проекту Dragonfly – пошуковика для китайського ринку. Він мав бути обладнаний штучним інтелектом, який би цензурував результати пошуку згідно з волею Пекіну. У липні, під час слухання справи у американському Сенаті, представниця компанії повідомила, що проект «заморожено». Причиною став не лише зовнішній тиск, а й обурення програмістів, які лише від Поулсона дізналися, над чим так насправді працюють. Цей досвід сприяв тому, що Джек створив організацію Tech Inquiry (Технологічне Інтерв’ю), яка має підтримувати програмістів «з почуттям відповідальності» і заохочувати їх бити в набат, коли концерни переступають через етичні норми.

Іншим контроверсійним прикладом Google був Проект Maven, який стосувався створення штучного розуму для Пентагону. Пентагон запросив до його розробки Microsoft, Amazon, Intel та IBM. Офіційно компанія вийшла з цього проекту, посилаючись на свої «цінності», але так сталося лише після розголосу справи і протестів програмістів. На думку вчених варто апелювати саме до розробників програм.

Тим більше, що це не так і складно. Більшість молодих програмістів хоче «змінювати світ на краще» – як декларує кожен другий старт-ап, навіть той, що продає дешеві бритви чи екологічну білизну. Також і Facebook в офіційних документах обіцяє «наближати до себе світ».

Слоганом Google є «Don’t be evil» («Не бути злим»), але «Do the right thing» («Роби те, що потрібно»). Вислови такого роду принаймні не скеровані до користувачів чи інвесторів, а власне до теперішніх і потенційних працівників. У погоні за талантами сьогодні уже мало запропонувати цікаву фінансову пропозицію – за роботу в Кремнієвій Долині і так отримують 8-10 тис. доларів на місяць (плюс безкоштовне помешкання). Слід обіцяти власне «зміну світу на краще» або принаймні гарантувати, що вони не будуть його змінювати на гірше. Після вибуху афери Cambridge Analityc небагато користувачів видалили свій акаунт у мережі. Натомість компанію покинули чимало працівників.
Серед причин звільнення – етичні моменти.

 

БІЗНЕС-ЗАЛЕЖНІСТЬ

В обіцянки покращення ситуації поволі перестають вірити політики. Британський парламент розпочав слідство в справі «заангажованих технологій, що спричиняють залежність». У США республіканський сенатор Джош Хавлей у липні презентував готовий проект ухвали, яка забороняла б «технології, що мають на меті створення і зміцнення цифрової залежності». Що конкретно мається на увазі? Хоч би так зване нескінченне гортання (infinite scroll). Коли гортаємо сторінку у Facebook чи Instagram, чергові повідомлення з’являються самостійно.

Не потрібно жодної волі користувача.

Схожою проблемою є всюди присутній автозапуск (autoplay). У YouTube чи у порталах новин чергові кліпи завантажуються автоматично. Хавлей хоче заборонити «відзнаки» та будь-які інші нагороди за часте використання платформ. Причиною став Snapchat, який «розкладає» на полички знайомих залежно від того, як довго – без жодного дня перерви – ви спілкуєтесь між собою. Через два тижні такого спілкування ви отримуєте червоне серце і ім’я Найкращих Друзів. Через два місяці – два серця і статус Мегадруга / подруги.

Чимало батьків скаржаться на те, наскільки негативний вплив це у підсумку має на їх дітей: ті бояться, що, якщо перервуть спілкування хоча б на день, то перестануть бути друзями. У реальному житті також.

«Великі техноконцерни зробили із залежності свою бізнес-модель – говорить Хавлей – Їх інноваційність полягає не у створенні кращих продуктів, а у використанні психологічних трюків, щоб ми не були в стані відвести погляду від екрану». І риторично запитує: хіба можна було від Кремнієвої Долини очікувати чогось іншого?

 

М. Херма, Політика